http://www.ukrslovo.kiev.ua/cult/cult32117.htm

 
Василь Скуратівський
Хресці

Почесне місце серед традиційного обрядового печива належало хресцям (хрестам). Їх випікали майже в усій Україні. Але найоригінальніше робили це поліщуки. Тому я зупинюся саме на цьому регіоні, де найдовше збереглися давні мітологічні обряди.
Хресці робили до Христопоклонної середи. Вона припадає на четвертий тиждень Великого посту. З цього приводу казали: «Христопоклонна піст переламує» — себто на цей день якраз припадає половина запустів, а звідси й назви святця — середопістя, хрестя, середохрестя, христопоклонна тощо. З цієї нагоди люди випікали пісне обрядове печиво. Воно призначалося для обрядових дійств (коли вперше виїздили засівати весняну ниву), для худоби, а також для власних потреб.
Борошно, переважно житнє, замішували на воді. Нерідко до тіста додавали товчений мак, сушені ягоди і цукор. З розкачаного тіста робили два продовгуваті кавалочки і складали їх навхрест (за формою це нагадувало хрест), потім випікали в печі. Крім житніх, готували також вівсяні хресці, котрі призначалися для коней, ячмінні — для корів, гречані — для овець. Їх тримали до Юрія (6. V). Перед тим, як вигонити тварин на перший попас, господар частував ними домашню худобу — «аби справно велась».

Окремий хрестець або кілька однотипних випікали «для ниви». В тісто нерідко вкладали зерно жита, пшениці, ячменю, а іноді й гроші. Випечені хлібці виносили в комору й утикали в збіжжя, призначене для посіву. Коли господар уперше вирушав у поле, то брав із собою це печиво, прикрашене квітами, а також громничну свічку та свячену воду. Ставши обличчям до сходу сонця, хрестився й виголошував заклинання, звернені до сонця, дощику, вітру, польних духів (предків), аби вони допомагали ниві щедро заврожаїтися — принести статки, вродити зерно на всіх: для родини, тварин, птахів, навіть для гризунів і крадіїв; потім просив вищі сили, аби грозові хмари, пожежі й повені обходили ниву стороною. По цьому виймав засохлий хрестець, розмочував його у свяченій воді й, відламавши шматочок, з’їдав сам та частував коней чи волів, приказуючи: «Дай, Боже, і на той рік їсти свій хліб!» Решту привозив додому й роздавав усім членам родини — «щоб дочекатися багатого нового врожаю».

Крім хресців, деякі господині випікали ще один хлібець, але більшого розміру. Його тримали на полиці протягом року. За випадків, коли в хаті бракувало паляниці, його клали на скатертину — «бо стіл без хліба не може бути». Напередодні наступного Середохрестя віддавали свійським тваринам. Водночас із ритуальними випікали й обрядові коржики для кожного члена родини. Їх нерідко брали з собою, коли відлучалися на цілий день, зосібна на заготівлю лісу. Постійно тримали в оселях хресці й пасічники. Перед тим, як вирізати щільники з медом, поруч на скатертину клали й середохресне печиво.

Я оповів про найужитковіші вироби. У повсякденному житті їх було значно більше. В декого може утвердитися думка, що сама форма обрядового печива безпосередньо пов’язана з церковною атрибутикою. Але символ хреста, як відомо, знаний нашими пращурами ще задовго до впровадження християнства. Він присутній у багатьох ритуальних дійствах та виробах, котрі сягають глибокої давнини, — передовсім у сюжетах писанок, вишивки, ткацтва тощо. Хрест символізував чотири сторони світу і чотири пори року, себто всесвіт. Очевидно, давній дохристиянський обряд випікання хресців суголосний саме цій символіці.

Джерело:
Українське слово, Електронний варіант
№11 (3211) Київ