http://lemko.org/lih/beskid/index.html

 
Юліян Бескид
Матеріальна культура Лемківщини

1

ДРУГЕ ДОПОВНЕНЕ ВИДАННЯ

ОРГАНІЗІЦІЯ ОБОРОНИ ЛЕМКІВЩИНИ
20 відділ ім. о. М.Вербицького в Торонті, Канада

Торонто - 1972 - Канада

Julian Beskid, Material culture of Lemko's land.
Printed by KIEV PRINTERS LTD. - 680 Richmond St. W., Toronto 140, Ontario

ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ
Прекрасна українська княжа земля, Лемківщина, сьогодні в руїнах; спалені українські оселі, знищений віковічний дорібок працьовитої вітки українського народу - українців-лемків, що споконвіку жили на своїй прабатьківській землі. Там, де були українські оселі, сьогодні ліс росте. Де родився хліб - дикі хащі, тернина, ялівець.
Від джерел Сяну ген аж поза його коліно вище Перемишля, від Ярослава - Переворська - Ланцюта - Ряшева й Дубиці на півночі та вздовж південної горбовини Лемківсьюого Бескиду з Балигородом, Сяноком, Ліськом, Романовом, Дуклею, Змигородом, Коросном, Яслом, Горлицями, Грибовом, Новим і Старим Санчами, Пивничною, Щавницею, Жегестовом, Криницею і Мушиною на півдні й заході, з цього простору переселено насильно 80 відсотків українського населення до УССР, решту 40 тисяч розсіяно по "людовій" Польщі у злощасних 1946-1947 роках.
Тимто велика подяка та признання належиться Управі і Членам 20-го Відділу Організації Оборони Лемківщини в Торонті, що перевидали в доповненому і справленому вигляді цю книжку про матеріяльну культуру нашої вужчої Батьківщини - Лемківщини. Спонукала їх до цього висококультурного діла велика любов до своїх предків, прив'язаність до рідної глибокої традиції та безмежна туга за рідною, святою батьківською землею - княжою Лемківщиною. Вони, ці щирі патріоти, створили собі вікопомний пам'ятник і дали іншим приклад, як треба любити свій українськии народ, дорожити його минулим і з творів минулого вчитися будувати велике майбутнє.
Перше видання книжки п.н. "Матеріяльна культура Лемківщини" появилося в 1941 році в у країнському видавництві в Кракові, накладом 3 000 примірників.

Торонто, 1972 рік
Юліян Бескид

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
Замало було б тільки жити на Лемківщині й навіть зблизька приглядатися, як живуть і господарюють її мешканці. Щоб основно пізнати всі обставини, серед яких плило, більшало, кращало й підносилося господарське життя, треба вивчати побут і культуру тієї землі.
Різні причини склалися на те, що тут, на Лемківщині, впродовж віків витворювалася своєрідна культура з різними її відмінними періодами та окремішним припізпенням у відпошенні до загального українського економітного поступу.
Уже сама гориста й густо камениста земля, гостріше підсоння, довгі зими, величезні снігові опади, великі простори лісів, химерна природа, частенько заобильні дощі і, що найголовніше, страшенний примітивізм у добуванні найконечніших засобів до життя, витворювали матеріяльну культуру Лемківщини в такому виді, який подекуди й сьогодні задержався вцілості в деяких лемківських оселях.
Метою цієї праці не є історичні дослідження розвитку матеріяльної культури Лемківщини. Вона оперта тільки на довголітньому перебуванні в лемківському селі та й на уважних спостереженнях великої життєздатности і самозарадности газдів лемківської країни.

Правда, лемко не завжди міг використовувати свою батьківську ріллю. Одначе своїм простим розумом доходив він сам до пізнапня, якими шляхами треба йти, щоб придбати собі кращі засоби до життя, особливо ж, коли треба було рятуватися в дуже скрутних обставинах від голодової смерти.
Правда, розвиток культури не йшов тут упарі з розвитком усіх українських земель. Це тому, що український народ, хоч і вийшов із одного спільного пня, але розкинений по різних - кращих і гірших - сторонах, догідніших і недогідних для плекання культури, мусів з природи речі інакше господарити на долах, а зовсім інакше в горах і гористих сторонах.
До цієї книжки додаємо багато світлин і рисунків. Це на те, щоб показати ціле багатство народнього культурного надбання Лемківщини. Нам не треба соромитися, що ми в дечому трохи відстали в нашому народньому господарсько-культурному житті. Ми завжди хотіли йти вперед, та що ж, як заходили такі причини й обставини, що спинювали, а то й нищили наші зусилля. Та це тільки доказ, що ми, сини Лемківщини, не зважаючи навіть на найгірші обставини, завжди твердою ногою стояли в наших горах.
Ця праця складається з чотирьох розділів. Але вони тісно зв'язані з собою, бо не може бути господарства без господарських забудувань, і не може газда виявити себе, якщо він не має відповідного варстату праці.
Щиро дякуємо на цьому місці Всеч. о. Степанові Венгриновичеві, шкільному інспекторові в Сяноці, за його по-мистецькому виконані світлини, що причинилися до кращого оформлення книжки та виявили велику красу нашої Лемківщини. Дякуємо також Управі Музею в Сяноці за випозичення до перерібки й використання в книжці багатьох світлин з лемківського терену.
Хай це буде заплата всім, що причинилися до видання цієї книжки. Заплата в імені цілої Лемківщини тим більше, що ми так довго забували про цю нашу вартісну країну та її автохтонів.

Юліян Бескид
Краків, 1941 рік.

ГОСПОДАРСТВО

В українському селі Синів над Вислоком, коло Романова, з церквою Рождества Пресвятої Богородиці, збудованою в 1871 році. В селі жило 1,144 українців. Сьогодні тут поляки господарюють, переміннвши церкву на костьол.

Прекрасне українське село на Княжій Лемківщині, Нижня Мохначка, повіт Новий Санч, з церквою св. Арх. Михаїла, збудованою в 1846 році. Перед насильним переселенням жило тут 788 українців-лемків.

РІЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО, ПОДІЛ ЗЕМЛІ
Підставою розвитку господарського життя кожної краіни є варстат праці, що його створює земля.
Лемківщину не можемо вважати за чисто рільничу країну, за виімком хіба сяніцьких і сандецьких долів, де на легко похвильованих теренах родиться пшениця, жито та й інше дорідне збіжжя. Самі леківські гори краще надаються на годівельне господарство. Але й тут господар сіє збіжжя, щоб не голодувати.

В українському селі Нижня Воля біля Яслиськ.

Орна рілля постала на Лемківщині в переважній кількості на місцях викорчуваних лісів. Одначе лемки воліють не корчувати лісу під поле, тільки пасічити. На таких пасіках, у новиці найкраще родиться лемківський хліб - овес.

Лемківська хижа-хата в українському селі Злоцьке біля Мушнин.

Давніше паслися на просторих лісових полонинах і пасіках стада овець і волів, одначе ця ділянка господарства зовсім підупала та завмерла по великій світовій війні. Складалися на це різні прнчини. Дике грабіжне лісове господарство виперло волів із лемківської обори, а на їх місце поставило коні. Кіньми легше заробити при вивозі та доставі дерева з лісів до тартаків, міст і залізниць. Знову ж випас овець вкоротили польські дідичі, що відібрали право давніх сервітутів - пасти вівці в лісах і на полонинах. В останніх часах внаслідок закону про прикордонну смугу господарям на Лемківщині тяжко було виявляти себе господарями-власниками свого майна. До того міська мода - на перший погляд ніби дешевші одяги, випирали постепенно з лемківської хати гарний, тривкий і теплий одяг домашнього виробу.

Одначе, чого не могли ні посторонні впливи ані міська мода знищити на Лемківщині - це старий земельний поділ ріллі на: цілу ріллю, піврільок, третину, чвертину, стаї, вертання, склад і складець.
Ціла рілля обіймала довгу та широку смугу поля, що тягнулася від господарських будинків і хати обабіч від межі до межі, до сусіднього села. Мала в собі найменше З2 морги поля, в цьому ріллю, сіножать, пасовище, неужитки й ліс. Були й більші господарства, одначе первісний основний поділ землі не міг удержатися в незміненій формі до наших часів, хочби тому, що не кожний господар однаково працьовитий і запобігливий та підприємчивий.
Найменша частина ріллі це вертання або складець, з висівом - найбільше однієї мірки (приблизно 14 літрів або 10 кг.) чистини (пшениці, жита). Але таких газдів, що сиділи б на одному тільки вертанні, нема на Лемківщині.

На толоці - прибудівка стодоли.

До поділу ріллі на піврільки, третини, чвертини приходило тоді, як батько вмирав без завіщання, суд ділив ціле майно на рівні частини між найближчих членів-спадкоємців померлого.
Ще інша причина була втому, що в паншинних часах унаслідок п'янства та задовжування газдів у жидів-орендарів і поміщицьких наставників, грунт переходив у руки жида. А цей або самий бавився в господаря, або відпродував землю за дорогі гроші багатшим господарям.
Вивіновування по весіллях, брак у деяких хатах найстаршого потомка-наслідника по чоловічій лінії, неповорот із еміграції - також нарушували цілість патріярхального земельного поділу лемківської землі.

ПЛУГ
Землю орали дерев'яними плугами. Такий дерев'яний плуг складався з чотирьох частин: полоз (або стріла), дошка (намістка - полиці, бляхи й лемеша), чепиги та гряділь. Це все не раз дуже майстерно зроблене з твердого дерева (бук, дуб, граб, ясень) і пов'язане дерев'яними кілками та клинцями в одну цілість, заступало господарський плуг.

Дерев'яний плуг і коліснята.
1) Дерев'яна стіна, 2) залізннй (бляшаний) леміш - дошка, або з грабового дерева, З) ялівцеві обручі (колісця), 4) чепіги, 5) порожок, 6) гряділь.

Коліснята також з дерева: віська з берцем (намістка сниць-дишля), дерев'яні колечка - колісця з твердим буковим ярмом - поріжком. Колечка з гнутого ліскового прута або ялівцю, з ясеневими сприхами й голівкою. У такому колечку є тільки 8 сприх, впущених до букової круглої голівкн-дзвона. Поріжок-подушка, на якому спирається плуг (гряділь) з твердого дерева, посередині із жолобком та драбинкуватою піднозою (підпіркою) регулювати глибину орки та прикладати скиби на горбах і збіччях.
До плуга з колечками інакше впрягається коня, а йнакше волів або корови. Кінь тягне плуг за орчик, як у возі, воли ж за ярмо занізками та запірками.
Ріллю орють у довгі, вузькі 6 до 8 скибні загони так, що напр. на одноморговому просторі було щонайменше 80 до 120 широких борізн. Ці борозни мали забезпечувати ріллю від води на випадок обильних дощів, бурі та зливи. Наслідки були такі, що в часі посухи обабіч борозни висихало збіжжя, а в слітну пору вимокало. Цим самим рілля родила в найкращому разі тільки одну третину того, що було засіяне, скільчилося, зеленим руном покрило зорану та заправлену землю.

БОРОНА
Замість борін лемки вживали терня. Липовим ликом, лозовою виткою або мотузом з конопляного клоччя зв'язували кущики в більший оберемок і ручно або молодими воликами тягнули (заволочували) це терня по засіяних збіжжям скибах. Але цей примітивний спосіб боронувати давно вже зник. На місце терня прийшли дерев'яні борони із залізними зубами.
Така борона, зроблена з твердого відземкового букового або грабового дерева, складалася з 4 або 6 поперечок, злучених драбинкувато поздовжніми латками в одну цілість. Залізних зубів є в 6-бильній (листковій) бороні 48, себто по 8 в одному ряді.

До м'якої, чистої ріллі вживають однієї борони, але до періястої, камінної або в новиці (цілині) треба збіжжя заволікати двома боронами; деколи додавали ще до зарівняння борізн і гладження малу 4-листову борінку, що тягнулася по скибах за двома великими боронами.
До борін і плуга запрягали коня, а волів за зв'язки (скретєвки) - дерев'яні латки, тридільні в'язані кілками й поперечками.

Дерев'яна борона з залізннмн зубами.

Господарське дерев'яне знаряддя. Зліва: дерев'яна січкарня і плуг з колісницею, кіся, вили, граблі, ціп, шуфля, лопата, ярмо. З музею "Лемківщина" в Сяноці.

Дерев'яну борону виперла в деяких багатших господарів залізна (ковальська або фабрична) борона. До неї додавали ще одно- або двокінний дерев'яний валок із залізними зубами або важкий дубовий і гладкий.
Такий валок робили також з бетону й залізних зубів, бо цей дуже практичний, - в багатьох випадках багато кращий від фабричного (дешевий і вічний). Знаю з власної практики, що таким бетоновим валком дуже добре валувати, втолочувати й розбивати грудки засохлоі зораноі ріллі.
Деякі газди роблять собі до втолочування засіяної ріллі буковий або дубовий валок. Але зубчастий є кращий тому, що не треба мотикою чи перликом - залізним обухом на довгій жердці - розбивати, розкопувати засохлі скиби, грудки землі. На вивалованій ріллі не вимерзає озимина й не підмакає.

СІВБА ЗБІЖЖЯ
Збіжжя сіють ручно. До першої сівби приготовляють собі сівальницю. Це новий, з домашнього полотна, мішок, в якому сівач носить збіжжя. До сівальниці зашивають в один ріг потрохи всякого насіння, кусень або й цілу просфору. Мішок повинен бути новий, невживаний. Такий самий мотузок. Сівальниці вживають найбільше на пограниччі Лемківщини й Бойківщини. В глухих гірських селах уживають до сівби гарного коша, в якому, звичайно, святять паску. Кіш плетений з латок, струганих з ліскового дерева на таких самих основах-каблуках. До коша, коло ручки (ношайки) прив'язують окрайки паски або кусні просфори (т. зв. дори).
При сівбі ярого придержуються господарі цікавих звичаїв.
Цього дня не треба нічого позичати з хати, не треба теж вигортати з-під тварин у стайні обірнику. Ці звичаї в'яжуться з віруванням, що хто видає із свого господарства будь-яку вартісну річ, може цим спричинити втрату із свого майна. Того дня, коли мають сіяти овес, а овес (найнебезпечніше!) стараються сіяти насамперед, ладять скоро їжу, а по сніданні, кладуть на тарадайку (або на дерев'яний віз) усе своє знаряддя, потрібне до праці. Як уже все готове, найстарша жінка в хаті вдягає кожух, обернений волоссям ("волохатий") наверх, виходить з хати на двір (обору) та й обходить тричі за сонцем (себто вправо) тарадайку (в декого віз), запряжену волами (в заможніших газдів і в новіших часах - кіньми). Ця жінка тримає під лівою пахою (ближче серця) хліб, у лівій руці посудину з водою, а правою рукою кропить тарадайку (віз) і волів (коні). Вода освячена з Йорданських Свят. Потім кладе перед волів на землю хліб, що його тримала під пахою. Господар хрестить перед запрягом тричі батогом (бичем), і воли (коні) з тарадайкою (возом) переступають через хліб. При тому пильнуються, щоб тому, хто їде в поле перший раз орати, не перейшла дороги якась жінка, бо це велике нещастя.

На поле господар бере торбину з хлібом, сиром і яйцем, та ще й той хліб, що його клали перед волів (коні). Торбина зветься "табіжка" або "друшляк". Як починає орати, тоді загін "збирає", не розорює, але коли вже витягнув (виорав) першу борозну, кладе в цю борозну яйце з торбини, а потім бере глину з борозни й потирає нею волів по хребті, щоб сильні та здорові були, і щоб худібка в оборі гарно та здорово велася ("каралася").
Дуже велику увагу звертають на те, яка птаха сяде перша на ораниці; як ворона або чорні шпаки, то буде добрий рік, а як плиска, то будуть улітку блискавки, а блискавки шкідливі для молодого зерна. Дуже добрий це знак, як при оранні побачать мужчину, бо тоді напевне буде врожайний рік, але як жінку та ще й вагітну, то це погана ворожба.
Щодо черги сівби збіжжя та окіпних рослин, на Лемківщині буває всяко. По найбільшій частині поле засіяне вівсом. За вівсом іде ячмінь, яре жито, оркіш, яра пшениця. У глибоких горах, де людям тяжче за гроші, отже й за штучні погної, мало сіють озимини (жито, пшениця, ячмінь під зиму). Сіють також у новиці гречку, просо, горох, біб, квасолю, лен, коноплі.