http://www.ukrslovo.kiev.ua/nomera/3215/index.html

 
Василь Скуратівський
Хата

Рідна вітцівська хата. Скільки щемливих спогадів навіює вона, особливо коли ти, немов пташеня, полишив її і вже не маєш змоги повернутись у затишок цього кубельця, відчути родинне тепло, вслухатись у жалісливий скрип дверей, вгледіти лагідний усміх приземкуватих вікон. Лишень з відчуттям цієї непоправної втрати починаєш гостро усвідомлювати з літами, чим була для тебе хата, в якій народився й виріс.

Кожне покоління залишало в обительці роду людського частку свого життя. Тому, перш ніж зводити оселю, господарі турбувались, аби вона стала місцем справжнього затишку, родинного тепла і материзни. Протягом сторіч витворювався чіткий стереотип так званого щасливого місця. Наші пращури вважали, що добробут і злагода в родині значною мірою залежали від того, де зведено оселю. Я спинюся на найхарактерніших для нашого народу віруваннях.
У давніші часи остерігалися будувати житло на дорогах і перехрестях, у місцях, де стояли всохлі або побиті блискавками дерева, знаходилися смітники чи захоронення згинулих тварин. Такі місця вважалися «нечистими». Скажімо, гуцули вірили: якщо звести оселю на дорожищі (себто на перехресті трьох шляхів, куди збігаються чорти «укладати угоду з людьми, що продають свою душу нечистій силі»), то родинне життя заздалегідь приречене на незгоди.

У збудованій на межі хаті завше будуть сварки й нещасні випадки, бо саме тут начебто правують нечестивці. Це ж саме стосується згарищ - тих місць, де спалахували пожежі. В будівлі, зведені там, найчастіше влучає блискавка. Остерігались оселятися й на стариці - неораній землі - «бо там полюбляє жити диявол», а також на місцинах, де покалічилась чи загинула людина.
Чимало обрядів пов’язано із закладанням хати. Зазвичай, під підвалини клали дрібні, здебільшого мідні копійки - «щоб гроші велися». Перед закладчинами на місці, де мав би бути покуть, ставили стіл з хлібом, але не покривали скатертиною - «бо може дочка покритися», себто народити позашлюбну дитину. Під покутню підвалину деінде клали шматочок хліба і дрібок солі, як пожертву духам - покровителям родини, або ж одрубували півневі голову.

При зведенні зрубу на причілкові прибивали березову або соснову гілку (вінець). Цей звичай - вельми давній, він символізував древо життя (у наш час - ритуал при зведенні оселі). Одначе, за повір’ям, не годиться повністю добудовувати оселю - «бо тоді хтось - господар чи господиня - відійдуть з неї». Тому найзавбачливіші залишали шмат необмазаної стіни (переважно на печі).
Віддавна наші пращури надавали особливого значення будівельному матеріалу, з якого зводили житло. Переважно використовували дерево. Одначе не всі породи годилися для цього. Віддавали перевагу дубу, сосні, липі, вільсі. Підвалини робили, як правило, дубові, як і сволоки. Стіни та крокви вивершували з сосни та вільхи або, залежно від географічних умов, з деяких інших порід.

Дахи також мали свої символічні знаки. Їх завершували стилізованими фігурками у формі сонця (солярні знаки), зображеннями кінських голів та ін. Це були своєрідні тотемні символи, котрі виконували оберегові функції. Вони збереглися, переважно в сільській місцевості, й до наших днів. Уважно придивіться до старих чи новозведених осель, і до вас озветься глибока минувшина, хоч багато будівничих і не усвідомлюють нині функції тих первісних кодових знаків, вважаючи їх лише традиційними мистецькими прикрасами.
На особливу увагу заслуговує і побілка зовнішніх стін. Парадну й покутню обмащували лише білою глиною, а глуху - червоною. У багатьох регіонах глухою стіною «оповіщали», що в оселі є відданиця, - для цього дівчата на Полтавщині проводили три вертикальні смуги різними відтінками глини. Це означало, що вже можна засилати сватів.

Але найцікавішими все-таки були обряди, пов’язані з переселенням у нове помешкання. Перш ніж зробити вхідчини, напередодні впускали в новозведену хату на переночівок кота або півня, котрі мали вигнати нечисті сили і «обжити житло». Лише після цього господарі з хлібом-сіллю заходили в світлицю. Зазвичай брали також із собою зі старого помешкання деревне вугілля або жар, кладучи його на припічок. Це означало, що в нову будівлю переселяються родинна злагода і статки.
Щоб у сімействі не переводилися кращі родинні традиції, новосели запрошували переселитись і Домовика. За повір’ям, якщо йому було не до вподоби нове місце або ж коли про нього забули, тоді він вчиняв різні бешкети, залишав напризволяще родинне осідло, що давало змогу безперешкодно оселитися злим духам. Вони шкодили людям і худобі - насилали різноманітні хвороби, порчі, нестатки, а нерідко й смерть. Щоб позбутися цього, потрібно «пересунути» хату на кілька метрів або ж збудувати в іншому місці. Такі випадки відомі майже в кожному селі.

Оскільки з житлом пов’язана практично вся діяльність людини, то відповідно опрактиковувалися найрізноманітніші магічні, символіко-оберегові дії. Чимало з них дійшло й до нашого часу.