Ridna Mowa

Короткий штрих довгої історії

Ярослав Сирник
Короткий штрих довгої історії українського футболу

Недалекий уже час проведення Україною і Польщею фінального турніру Чемпіонату Європи з футболу, який сам по собі виклукує у медіа регулярні дискусії в роді «заберуть – не заберуть», провокує однак і поцікавитися сьогоденням та минулим українського футболу. До 1991 року українським фанатам футболу залишалося вболівати за флагман радянської першості – київське «Динамо», або рахувати скільки ж то «наших» знайшлося у збірній СРСР. Після проголошення самостійності України все стало на місця. Українська збірна після довготривалих спроб урешті-решт знайшлася у 2006 році серед найкращих команд світу. Зараз, згідно з жовтневим рейтингом світовові федерації футболу (ФІФА) з 2009 р., Україна на 22 сходинці (для порівнання: Польща на 56-му місці)[1]. Київске «Динамо» і донецький «Шахтар» регулярно грають у найкращій футбольній лізі світу – «Чемпіонс-Ліг». У єврокубках час від часу чути і про інші команди, як харківський «Металіст», дніпропетрівське «Дніпро» чи одеський «Чорноморець». Весь світ знає кращого українського гравця – Андрія Шевченка. Проте збираючи матеріали до цієї статті я і сам переконався, що історія і сьогодення українського футболу вельми цікава і таксамо, особливо для українців у Польщі – незнана.

Як не дивно, футбол привезли в Україну... англійці. Були це моряки, які у 1878 році заклали в Одесі перший футболний клуб «ОБАК», цебто Одеський британський атлетичний клуб. Вісімнадцять років пізніше на Західній Україні відбувся перший матч за участю української команди. 14 липня 1891 р. хлопці із львівського «Сокола» грали у Стрийському парку з командою Кракова. Згідно з тодішними правилами гра тривала до першого забитого гола. Таке сталося вже у 7 хвилині, а його автором був молодий львів’янин - Володимир Хомицький.

У 1902 році виникнув перший футбольний клуб на українських землях – київський «Південь», складений переважно з чехів. Шість років пізніше створено у Києві команду «Політехніки». У Львові перший футбольний клуб створено у 1903 році поляками. Це була «Слава», переіменована згодом на «Чарні». Вслід за «Чарними» створилася «Погонь» і «Лехія». У 1911 році створено у Львові команду «Україна». Серед гравців «України» знайшлися м.ін. Богонос, Мазурак, Стоцький, Дума та ін. Варто згадати, що «Україна» Львів у 1918 р. увійшла до австрійської федерації футболу. Членом польської федерації цей клуб став лише з 1928 р.[2]

Результати І світової війни були невтішними також для українського футболу. Перші змагання могли відбутися лише на території радянської України, у 1921 році. Виграла команда «Штурм» Харків. Таксамо зрештою і у всіх наступних першостях, аж до 1931 року. Команда «Штурму» заграла теж у першому чемпіонату СРСР. У фіналі напроти себе станули команди з Харкова і Ленінграда. Виграли росіяни за рахунком 2:1.

Регулярну футбольну лігу СРСР створено у 1936 році. Одинокою українською командою у першості до 1938 року стало створене у 1927 році за ініціятивою Сергія Барминського та Миколи Ханнікова київське «Динамо». У 1936 р. киянам припало друге місце. Серед найкращих футболістів Союзу знайшлися воротар Антон Ідзковський, захисник Костянтин Фомін, нападники Костянтин Щегоцький і Віктор Шиловський. У 1938 р. у першості деб’ютував «Стахановець» Сталіно... цебто сьогоднішний «Шахтар» Донецьк.

У Галичині, окрім львівської «України», у багатьох містах регіону почали діяти ще інші спортивні клуби, деякі з секціями футболу. У самому Перемишлі створено 6 спортивних українських товариств: «Сянову Чайку» (1909 р.), УСК «Беркут» (1922 р.), СТ «Спартак» (1934 р.), УСК «Сян» (1929 р.), УСК «Лев» (1935 р.) та УСК «Союз» (1937 р.). У 1912 р. у рядах «Сянової Чайки» Перемишль виступали м.ін. Щирба, Уруський, Рибак, Кочай, Балабух, Бобанко, Маланчак, Гула, Короженський, Гук, Григорчук[3].

На Закарпатті, у 1925 р. почав діяти Спортивний Клуб «Русь». У 1933 та 1936 роках «Русь» Закарпаття була чемпіоном Словаччини з футболу. У складі команди побували м.ін. воротар Олекса Бокшай (опісля грав у празькій «Спарті») і нападник Ґеза Калочаї.

Маловідомим епізодом у історії українського футболу було створення в умовах німецької окупації свого роду «української футбольної ліги». Переможцями у роках 1942-1944 були у ній галицькі команди «Україна» Львів, «Скала» Стрий і «Ватра» Дрогобич. Футбольні змагання проводилися також у зайнятому німцями Києві. На турнірі влітку 1942 р. виступили команди угорських, німецьких та румунських військових частин, а також дві українські команди «Рух» і «Старт»  (команда Хлібозаводу №1). Саме на основі двоматчу «Старту» з німецьким «Флякельфом», складеним з футболістів-аматорів, які закінчилися результатами 5:1 і 5:3, радянська пропаганда створила міфічну картину «матчу смерті», мовляв після другої поразки, німці мали розстріляти українських гравців. Такого, за словами учасника змагань, Макара Гончаренка, не було. Фактично, проте значно пізніше розстріляно 4 учасників матчу, втім це відбулося за акти саботажу на Хлібозаводі №1[4].

Після закінчення ІІ світової війни у всесоюзну першість потрапили чергові українські команди. Це були: «Локомотив» та «Авангард» Харків. У 1954 р. київське «Динамо» завоювало кубок СРСР. Сім років пізніше українські команди здобули свого роду дублет: «Динамо» стало чемпіоном, а «Шахтар» – здобуло кубок СРСР. У роках 1966-1968 «Динамо» тричі під ряд перемагало у союзному чемпіонаті. У 1969 р. кубок СРСР потрапив до львівських «Карпат». Про фінальний матч з командою з Ростова так згадував Ігор Кульчицький (ветеран «Карпат»): “Перед фінальним матчем ми разом з армійцями Ростова жили в готелі “Росія” і бачили: вони ходять, як піжони, нас за ніщо не мають. Добре було б їх провчити, кажу хлопцям. А вони хвилюються: не те, що ніколи в Лужниках не грали (за винятком мене і Броварського), але й не були тут. Однак ота пісня “Знову буйне квітне черемшина…”, яка лунала над стадіоном, зробила з нами щось неймовірне – у мене від хвилювання навіть сльози виступили… І коли ми програвали 0:1, я капітан, кажу: не біда, якщо пропустимо ще гол, якщо програємо матч – вихід у фінал – це вже успіх для команди. Погано буде, коли ми не покажемо гри, наплюємо на людей, а їх з Галичини було тисяч з тридцять. І ми пішли вперед…Наприкінці гри ростовчани забили гол з положення поза грою. Головний арбітр Круашвілі вказує на центр поля, а боковий Хярмс тримає прапорець, довго тримає, поки на нього не звернув увагу суддя в полі. Разом з Круашвілі біжу до Хярмса, аби бути свідком їхньої розмови, бо Круашвілі міг закрити рота Хярмсу. Але той чітко: було поза грою і Круашвілі гол не зараховує. Мені пригадалося, що у 1968 році коли “Карпати” грали у пульці той же Хярмс засудив нас, зарахувавши гол з явного офсайду. Тоді після матчу з “Уралмашем” я не подав Хярмсу руки, сказавши: ви  - запроданець. А він зізнався: так зробити йому веліли. Але у фінальному матчі він повівся чесно”[5].

У 1962 році Федерація футболу УРСР почала розглядати можливість створення окремої першості України, а також входу до ФІФА. Це здавалося, беручи до уваги приклади Шотландії, Англії чи Уельса, а також факт, що УРСР була членом ООН, зовсім реально. Клопотання голови української федереції М. Кузнецова закінчилися однак лише його... відкликанням.

Семидесяті роки ХХ ст. сміливо можна окреслити «епохою Динама». Це пов’язане між іншими з приходом до клубу Валерія Лобановського у 1973 р. Два роки згодом «Динамо» завоювало Кубок кубків – один з трьох тодішних європейських турнірів. У фінальному матчі «Динамо» перемогло угорський «Ференцварош» за рахунком 3:0. Восени цього ж 1975 року «Динамо» здобуло іще суперкубок вигриваючи із німецькою «Баварією» Мюнхен, у якій грав тоді м.ін. сам «кайсер» - Франц Бекенбауер. Не диво отже, що найкращим футболістом континенту, за редакцію «Франс Футболу» обрано одного з нападників «Динама». Був це Олег Блохін.

Вслід за успіхами українських команд у першості СРСР, та міжнародною карєрою «Динамо», збільшалася кількість українців і футболістів українських команд, які грали у збірний Радянського Союзу. Шлях сюди протер у 1955 році Віктор Фомін. Окрім нього грали тут також: Віктор Каневський, Олег Макаров, Юрій Войнов, Йожеф Сабо, Валерій Поркурян, Віктор Серебранніков, Леонід Островський, Олег Блохін та інші. На чемпіонаті світу у Мексиці (1986 р.) серед гравців збірної знаходилося аж 12 футболістів «Динама» Київ:  Ігор Бєланов, Володимир Бєссонов, Олег Кузнєцов, Анатолій Демяненко, Іван Яремчук, Павло Яковенко, Василь Рац, Олександр Заваров, Віктор Чанов (запасний воротар), Вадим Євтушенко, Андрій Баль та Олег Блохін.

У 1986 р. продовжувалася знаменита пасса «Динама» Київ. Клуб вдруге завоював європейський «Кубок кубків». Цього ж року найкращим гравцем Європи знов став «динамівець» - Ігор Бєляєв.

Окрім київського «Динамо» у 80. роки появилася потужна команда «Дніпра» Дніпропетрівськ, яке у 1983 і 1986 р. стало чемпіоном СРСР. З 1984 до 1988 рік у рік футболістів «Дніпра»: Геннадія Удовиченка (1984 р.) та Олега Протасова (1987 р.) а також «Динама»: Анатолія Демяненка, Олександра Заварова та Олексія Михайличенка визнають теж найкращими футболістами СРСР. Протасов забив у сезоні 1985 (змагання відбувалися у Союзі за схемою весна-осінь) рекордну кількість голів за всю історію чемпіонату Радянського Союзу – 35!

Зламний 1991 р. приніс зі собою також створення окремої Федерації футболу України, на чолі з Віктором Банніковим. Сьогодні очолює її Григорій Сурків. До ФІФА та УЄФА Україну прийняли у 1992 р. Це не дозволило українцям взяти участь у жеребкуванні відбірного турніру до світового Чемпінату у 1994 р. Перший офіційний матч збірної України відбувся 29 квітня 1992 р. в Ужгороді. Суперником стала збірна Угорщини, яка подолала українців за рахунком 3:1. Першого гола для України забив Іван Гецко. За період до жовтня 2009 р. українська «козацька» збірна грала 1624 рази. Перша перемога прийшла 18 травня 1993 року у товариському матчі зі збірною Литви (2:1). Найбільший успіх у міжнародних змаганнях прийшов аж у 2006 р. коли Україна зайняла на Чемпіонаті світа 5-8 місце. 14 та 18 листопада 2009 р. відбудулися матчі з Грецією за право гри у Чемпіонаті світу у 2010 р. Цього разу – на жаль – перемогли греки.

Першим тренером України був Віктор Прокопенко. Найдовше вів команду Олег Блохін (у роках 2003-2007 – 46 матчів). Нинішнім тренером є Мирон Маркевич, який заступив Олексія Михайличенка.

В українській збірній найбільше разів заграв Андрій Шевченко. До жовтня 2009 року, упродовж 14 років розіграв він 92 матчі, та забив 43 голи. Другий у списку Анатолій Тимощук (90 матчів, 1 гол), а далі: Олександр Шовковський (86 матчів), Сергій Ребров (75 матчів, 15 голів) та Андрій Гусін (71 матчів, 9 голів). Найкращим бомбардиром України є звичайно «Шева». Другий – Ребров, третій Сергій Назаренко (11 голів), потім Андрій Воробей (9) і Андрій Гусін (9). Список наймолодших відкриває Сергій Ребров, який дебютував маючи 18 років і 24 дні. Капітанами команди найбільше разів був Олег Лужний (39).

У складі України у 2009 р. виступили такі футболісти (у душках подано клуб): воротарі – Станіслав Богуш (Динамо Київ), Анрій Пятов (Шахтар Донецьк), Руслан Худжамов (Шахтар), Олександр Шовковський (Динамо); захисники – Олександр Кучер (Шахтар), Віталій Мандзюк (Динамо), Тарас Михалик (Динамо), Андрій Несмачний (Динамо), Павло Пашаєв (Дніпро Дніпропетровськ), Ярослав Ракицький (Шахтар), Євген Хачеріді (Динамо), Дмитро Чигринський (Барселона), Вячеслав Шевчук (Шахтар), Григорій Ярмаш (Ворскла Полтава); півзахисники – Олександр Алієв (Динамо), Сергій Валяєв (Металіст Харків), Олексій Гай (Шахтар), Олег Гусєв (Динамо), Максим Калиниченко (Дніпро), Василь Кобін (Шахтар), Сергій Кравченко (Динамо), Євген Левченко (Гронінген), Сергій Назаренко (Дніпро), Руслан Ротань (Дніпро), Валентин Слюсар (Металіст), Анатолій Тимощук (Баварія Мюнхен); нападники – Андрій Воронін (Ліверпуль), Володимир Гоменюк (Дніпро), Марко Девіч (Металіст), Артем Мілевський (Динамо), Євген Селезньов (Дніпро), Андрій Шевченко (Динамо) та Андрій Ярмоленко (Динамо).

Набагато більше успіхів від збірної[6] у міжнародних турнірах вибороли українські команди. Першість України визнається одною з кращих у Східній і Середній Європі. Першим чемпіоном України стала, цікаво – сімферопольська «Таврія». Відтак розпочався період велетенських змагів «Динама» і «Шахтаря». Обі команди систематично виступають у Лізі Чемпіонів (у сезоні 2009/2010 – «Динамо»). Врешті, у 2009 р. донецький «Шахтар» завоював Кубок УЄФА.

Футбол це звичайно не лише команди, гравці і турніри. Це також стадіони, судді та фанати. Доручення Україні організації Євро 2012 привернула увагу на питання футбольної інфраструктури країни. По моєму, тут краще, як здається. Під цю пору вже існує один з наймодерніших стадіонів світу – Донбас-Арена в Донецьку. Зовсім новий стадіон у Дніпропетровську. Жвавими темпами йдуть реконструкція Олімпійського стадіону у Києві та стадіону «Металіста» у Харкові. Певні проблеми з побудовою стадіону у Львові, але віримо, що господарні галичани справляться з ними.

Коли мова про фанатів – це тема на окрему статтю. Знайдеться у ній напевно місце для безлічі анегдот, про сутички львівських «Карпат» з командами із Москви, «теплий» прийом «гостей з провінції у столиці Київської Русі», чи боротьбі «диків»[7] з «кротами»[8].



[1] http://www.fifa.com/worldfootball/ranking/lastranking/gender=m/fullranking.html#confederation=0&rank=186

[2] S. Zaborniak, Kultura fizyczna ludności ukraińskiej na ziemiach polskich (1868-1939), Rzeszów 2007, s. 254-259.

[3] S. Zaborniak, Kultura fizyczna ludności ukraińskiej na ziemiach polskich (1868-1939), Rzeszów 2007, s. 259-261.

[4] Сергей КУЛИДА, Развенчанные мифы “матча смерти”, http://svoboda.com.ua

[5] Фрагмент книги Ігоря Кульчицького і Юрія Назаркевича, «Карпати»: рік за роком (1963-2003). За її електронну версію дякую Юрію Назаркевичу. За поміч дякую також Тарасу Гордієнку.

[6] Хоч, враховуючи усі збірні, ледве 18 років самостійності принесло їх все ж таки немало: Національна збірна: 1/4 чемпіонату світу у Німеччині (2006)

Молодіжна збірна Срібний призер чемпіонату Європи у Португалії (2006)

Юнацька збірна U20 1/8 чемпіонату світу в Аргентині (2001)
1/8 чемпіонату світу у Нідерландах (2005)

Юнацька збірна U19 Срібний призер чемпіонату Європи у Німеччині (2000); Чемпіон Європи (2009)

Юнацька збірна U17 Бронзовий призер чемпіонату Європи в Ірландії (1994)

[7] Про талісман «Динамо» читаємо на офіційному сайті клубу (www.fcdynamo.kiev.ua) наступне: «Ідея створення динамівського клубного символу з'явилась у 1989 році. У якості талісману був обраний Бобер, над образом якого попрацювали італійські художники компанії Telemundi Group. Вони і надали талісману деяку схожість із легендарним динамівським головним тренером Валерієм Лобановським – золотистий чубок ляльки. Тоді лялька була представлена у вигляді мальованого зображення. По-справжньому талісман народився у 1995 році, коли був розроблений дизайн костюма Бобра, який пошили у спеціальній майстерні театру української драми і комедії ім. Івана Франка. Серед уболівальників Клубу був оголошений конкурс на краще ім'я для талісману. Зупинились на імені «Дик» (ДИ намо К иїв). У «шкурі» Дика уже майже сім років уболіває за «Динамо» актор одного із київських театрів».

[8] Крот – це талісман гірників з Донецька.


Ridna Mowa Menu
Попередня: Світ і людина в поемі І.Я.Франка "Мойсей
Наступна: Депортація