Ridna Mowa

Громадсько-просвітницька та культурна діяльність Бориса Грінченка

Наталя Богданець-Білоскаленко місто Київ, Україна
Розгляд культурно-історичних аспектів через призму життя і творчої діяльності людини – одне з важливих питань пізнання нації в сучасних умовах становлення та розвитку освітнього потенціалу в Україні.

Становлення особистості громадянина нової доби неможливе без апелювання до імен подвижників культурно-просвітницького спрямування. Особливе місце серед них належить Борису Дмитровичу Грінченку. Зазначимо, що Б. Грінченко народився 9 грудня 1863 року на Харківщині, хутір Вільховий Яр. Прикметно, що з’явився він на світ у рік прийняття сумного Валуєвського циркуляра. І все життя боровся за утвердження української мови в Україні.

Історичні умови в Україні кінця XIX – початку XX ст. були складні й суперечливі. Вони спонукали як Б. Грінченка, так і багатьох інших подвижників культури та освіти до титанічних зусиль заради національного відродження, українсько-мовної освіти, патріотичного виховання дітей та молоді на рідній українській основі.

Унікальність постаті Бориса Грінченка окреслюється апологетичною відданістю національній ідеї у найрізноманітніших втіленнях: науковій праці, художній літературі, фольклорі та етнографії, лексикологічній, мовно-перекладацькій та видавничій, а також учительсько- педагогічній діяльності.

За працьовитістю і кількістю зробленого Бориса Грінченка порівнювали з Іваном Франком. Про себе він скромно писав: «Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Що робив, те робив я до краю, І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав».

Учені підрахували, щоб стільки зробити за короткий вік (47 років), скільки зробив Борис Грінченко, – потрібно було спати 3-4 години на добу.

Йому належить створення чотиритомного «Словаря української мови». Це титанічна праця. За кілька років він разом з дружиною, письменницею Марією Загірньою, упорядкував словник, який складався з 68 тисяч українських слів з народної і писемної мови, починаючи від Котляревського до початку ХХ століття. Протягом двох років (1907 – 1909) словник було видано. "Словарь української мови” отримав другу премію Російської імператорської академії  наук. До речі, на словнику Б.Грінченка ґрунтувався перший, прийнятий у 20-х роках ХХ століття український правопис. Отже, Борис Грінченко – мовознавець, лексикограф.

Працюючи вчителем в школах Харківщини, статистиком на Херсонщині, в земській управі в Чернігові Борис Дмитрович не втрачав нагоди збирати і записувати фольклорний матеріал. Саме в Чернігові він доклав чимало зусиль як фольклорист та етнограф і видав тритомну працю “Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях” та фольклорну збірку “Из уст народа”. Таким чином, переконуємося Грінченко – фольклорист, етнограф.

Проживаючи і працюючи в Чернігові Борис Грінченко разом з дружиною упорядкував Музей української старовини В. Тарновського. Порятував ту частину колекції, що пліснявіла в одному з київських підвалів, серед них понад 700 Шевченкових експонатів. Ці врятовані ним Шевченкові картини й речі тепер містяться в Державному національному музеї Т.Г.Шевченка в Києві.

У 1894 році в Чернігові Борис Дмитрович створив видавництво дешевої популярної літератури для народу. З метою зменшення вартості книг, редагування і коректуру рукописів взяли на себе Борис та Марія. Отже, ми висвітлили ще один напрям його роботи  – видавнича діяльність.

Грінченко – громадський діяч. Борис Дмитрович протягом усього свого життя виявляв рідкісну наполегливість і самозреченість у кожній справі: педагогічній, видавничій, науковій, письменницькій. Сили йому надавала велика ідея віри в незборимий дух української нації, головним у розвитку якої Грінченко вбачав просвітництво. Все, що він писав, говорив, залишив у архівних спогадах, пройняте переконливо-освітніми, національно-відроджувальними помислами, спрямованими до народу України. Спираючись на архівні документи, висвітлимо створення товариства. До київського губернатора із заявою про дозвіл на створення товариства «Просвіта в Києві» звернулися Лисенко М.В. та Грінченко Б.Д. (ф. І, 31728). У заяві чітко було вказано мету товариства: “Цель общества есть содействие развитию украинской культуры и, главным образом, просвещению Украинского народа на его родном языке; общество имеет действовать в пределах г. Киева и Киевской губернии” [3]. Статут товариства доручили скласти Модесту Левицькому. Статут, який прийняли не відразу, а з тривалими обмірковуваннями і доповненнями висвітлював головне завдання «Просвіти» – право видавати газети, журнали, книжки та іншу літературу українською мовою; відкривати хати-читальні; бібліотеки; засновувати навчальні, науково-просвітницькі заклади, сприяти роботі музеїв; влаштовувати літературно-мистецькі вечори; організовувати читання публічних лекцій; проводити конкурси на кращі літературні твори; вишукувати фонди для підтримки кращих стипендіатів у вищих навчальних закладах.

Грінченко – педагог. У квітні 1881 року Борис Грінченко склав екстерном іспити на звання вчителя початкових народних шкіл і після отримання свідоцтва працював у селах Харківщини три роки народним вчителем. Та найдовше, шість років, він пропрацював у приватній школі Х.Алчевської в селі Олексіївка на Луганщині (з вересня 1887 р. – до літа 1893 р.). У цей період він створює український рукописний буквар та рукописну читанку «Квітка» для своєї доньки Насті. За ними він вчив і інших дітей читати, тому що всі підручники на той час були російськомовні. Відомо, як важко було друкувати книжки для українського читача в царській Росії, оскільки панувала заборона на україномовні книжки, а з 1895 року – спеціально на дитячу книжку. І тільки після 1905 року, коли були зняті деякі заборони на українське слово, Борисові Грінченку вдалося надрукувати свою “Українську граматку”. Він хотів підготувати до друку й читанку під назвою “Рідне слово”, але не встиг. І вже після його смерті у 1912 році Марія Загірня, додавши до читанки трохи власного матеріалу, видає цю книжку дещо переробленою. Поряд із прізвищем Бориса Грінченка з’являється її ім’я. Читанка містить  30 параграфів різноманітної тематики, обсягом 167 сторінок. Важко переоцінити роль читанки Бориса та Марії Грінченків для українського малого читача, особливо перший випуск, коли був повний вакуум україномовної книжки в Східній Україні. По суті, “Рідне слово” – прообраз сучасних дитячих енциклопедій. Саме тому вона залишається актуальною і для сучасного читача.

Грінченко – письменник, перекладач. Протягом усього життя Б. Д. Грінченко видав кілька поетичних збірок: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903) та інші. Написав поеми: «Смерть отаманова» (1888), «Лесь, преславний гайдамака» (1900), «Матільда Аграманте» (1897); створив 77 байок і упорядкував їх у збірку «Байки» (1911). Найбільш талановито виявив себе у прозі, а саме, повістями «Сонячний промінь» (1890), «На розпутті» (1891), «Серед темної ночі» (1900), «Під тихими вербами» (1901).

У жанрі малої прози розповідається про складне та занедбане становище тогочасної школи («Украла», «Екзамен», «Непокірний»), про знедолене дитинство («Каторжна», «Сестриця Галя», «Ксеня», «Дзвоник»), показано життя дітей сільської бідноти («Без хліба», «Кавуни»), доступно й зрозуміло для дітей змальовано історичні події в оповіданні «Олеся». Свої твори підписував псевдонімами: Вартовий, Іван Перекотиполе, Василь Чайченко, Вільхівський та іншими.

Розуміючи важливість казки в дитячому вихованні, створює віршовані оповідання та віршовані казки. Сюжети для цих творів брав із народних джерел. Так, у 1894 розі з’явилася «Книга казок віршем». Збірка мала велику популярність серед дітей, про що свідчить кількість її перевидань.

Знав Борис Грінченко німецьку і французьку мови. В останні роки вивчав італійську, навіть розпочав роботу над українсько-італійським словником. Улюбленими письменниками Б.Грінченка були Шіллер і Гейне. М.Коцюбинський захоплювався Грінченковим перекладом драми Шіллера «Вільгельм Тель»: «Яка чиста мова, який гучний вірш! Другого такого гарного перекладу в перекладацькій літературі українській я не знаю» [4, 167].

Борис Грінченко разом з дружиною збирали книги. Їхня бібліотека налічувала більше шести тисяч книг переважно наукового змісту. На її основі створено першу публічну бібліотеку (тепер це центральна наукова бібліотека України імені В.Вернадського).

Нам, сучасним нащадкам Бориса Грінченка, варто глибше цікавитися і дивуватися широченним обсягом його діяльності лише за 47-річне життя. А ще варто стрепенутися всім серцем і заходитися чесно й сумлінно продовжувати національну розбудову України. “Наше діло гнітять, але ж ми самі удесятеро побільшуємо цей гніт своєю недбалістю, продажністю, лінощами”, – говорив Грінченко [2, с. 9].

Ці його слова залишаються актуальними і сьогодні та активізують думки кожного свідомого українця.

Список використаних джерел:

1.     Богданець- Білоскаленко Н. Віддав себе я праці без вагання… (до 100-річчя вшанування пам’яті Бориса Грінченка). – К.: НВФ «Славутич-Дельфін», 2010. – 94 с.

2.     Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. – К.: Вид. центр “Просвіта”, 1999. – 176 с

3.     Заявление Киевскому губернатору от Лысенко Н.В., Гринченко Б.Д. в разрешении образования общества “Просвита в Киеве”. – Інститут рукописів НБУ імені В.Вернадського, ф І, 31728.

4.     Погрібний А.Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1988. – 268 с.

Відомості  про  автора:

Богданець-Білоскаленко Наталія Іванівна – кандидат педагогічних наук, доцент Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка; старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка.


Ridna Mowa Menu
Попередня: Від призвіськ до прізвищ
Наступна: Технологія критичного мислення