Ridna Mowa

Відгомін шекспірівських мотивів...

Дячок Світлана Олександрівна,
учитель-методист української та світової літератури Колиндянської ЗОШ І-ІІІ ст. Чортківського р-ну Тернопільської обл.,
лауреат Усеукраїнського конкурсу «Учитель року-2011» в номінації «світова література», аспірант Київського університету імені Бориса Грінченка

Відгомін шекспірівських мотивів у поезіях Ліни Костенко

У статті висвітлені деякі функції інтертекстуальності творчості Ліни Костенко у порівнянні з сонетами англійського поета Вільяма Шекспіра. Зокрема проаналізовано семантику філософської категорії часу, розкриті паралелі теми юнацького кохання, протрактовано пейзажний фон почуттів ліричних героїв різних століть.
Ключові слова: час, інтертекстуальність, сонет, Відродження.

«О, друже, я Христом прошу: Тут не копай, де я лежу. Блажен будь, як прийшов без злості, й будь проклят, хто б чіпав ці кості». Ці слова епітафії на могилі В.Шекспіра в церкві Святої Трійці в Стретфорді на Ейвоні не змогли зупинити Делію Бекон, яка одна із перших і найнаполегливіших хотіла розгадати таємницю, що не дає спокою багатьом поколінням людей: «Чи справді жив та писав Вільям Шекспір?» [8; 62].

Проте, наше завдання «не тривожити кості» генія, ми дозволимо собі «потривожити» його твори, сподіваючись, що «проклятими не будемо», а навпаки, нове, цікаве, непізнане інтерпретоване нашою сучасницею Ліною Костенко спробуємо дослідити. Саме вона, Ліна Костенко, у своєму чотиривірші заперечує усі сумніви (підозри), щодо «шекспірівського питання»:

Важке литво свічад і свіч.
Любов царственна офіра.
Якби Джульєтта колупала піч,
То, може б, навіть не було Шекспіра [3; 39].

Отож, що дало підстави так фольклорно та влучно заявити, Шекспір був, бо була Джульєтта. Що ще «шекспірівське» інтерпретує Ліна Костенко?

Перш за все, це жанрове навіювання. «Світлий сонет» Ліни Костенко за жанром – «англійський» сонет, що розбивається на три катрени (чотиривірші) з неоднаковими римами та прикінцевий дистих (двовірш). Безсумніву, це і доля Джульєтти, це і перегук із «смаглявою леді», що є новим чудом світу. Нормативність сонета поширюється на змістовий план, який визначається трьома чинниками: тезою, антитезою, синтезом. Теза розвивається в першому катрені, антитеза – в другому, синтез – у двох терцетах. Проте повністю ця вимога дотримується лише зрідка. Тому у «Світлому сонеті» вона виявляє себе в дещо зміщеному варіанті.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вишенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю:
Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
А вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця,
Як пощастило дівчинці в сімнадцять! [6; 341].
Вірш зразу ж розпочинається тезою:

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ! [6; 341].

І завершується перша строфа антитезою:

Вона ридає, але  все як слід [6; 341].

Але різниться любовний сонет Ліни Костенко від сонетів Шекспіра тим, що він «світлий». Віра в удачу, юність душі ліричної героїні, позитивний емоційний стан розкривають цей жанр по-новому, по-українськи-костенківському. У деякій мірі й Шекспір розумів: «Кохання юне – то й не зна сумління» [9;463], та зраду, навіть у юному віці, терпіти важко. «Вірність має душу неподільчиву» [6; 341], «Нелегко, кажуть, жити на дві хати. // А ще нелегше - жить на дві душі!» [7; 133],сумує разом із своїми сімнадцятирічною ліричною героїнею та Грицем із «Марусі Чурай» Ліна Костенко. «Бо зрадиш ти – безчестю віддаю // Я дух шляхетний на догоду плоті» [9; 463] продовжує ліричний герой доби Ренесансу.  І знову, ніби підсумовуючи наболіле,  про ліричних героїв шекспірівських сонетів та своїх поезій пише у «Пелюстках старовинного романсу» Ліна Костенко:

На голови, де, наче солов’ї,
Своє гніздо щодня звивають будні,
Упав романс, як він любив її
І говорив слова їй незабутні [4; 21].

На жаль, на брехні,  непорозуміннях, недовірі, зраді побудовані відносини героїв, хоча, чого гріха таїть, така жорстока наша буденність:

А найстрашніше, що болить як жога,
Перевертає душу від жалю:
Невірного, брехливого, чужого,
Огидного, а я ж його люблю [7], -

мириться із ситуацією Маруся Чурай.

Так я брешу тобі,  а ти мені,
І кожне задоволене з брехні [9;458], -

виправдовує відносини герой шекспірівських сонетів. Адже «любов – мій гріх…» [9; 459].

Щира, просвічена печаллю інтимна лірика творить пульсуючу мінорну мелодію, де щастя межує з розпачем, а сум інколи бажаніший за нетривку радість, де піднесення чергуються з меланхолічним загальмуванням свідомості. У багатьох поезіях інтимні мотиви поєднані з філософськими. У цьому шекспірівська ремінісценція. Слово «інтимна» означає не тільки любовна, а ширше – та, що породжена болями і радощами великого серця митця.

Тему невзаємного кохання продовжують відомі  сонети №66 та №90.

Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов твоя [9; 426].
Якщо не любиш, кинь мене сьогодні,
Коли зреклись і люди, і Господь [9; 436].

Цей мотив продовжує Ліна Костенко у поемі «Маруся Чурай». Та риторичне запитання: «Але чому я думаю про Вас» [3; 32] виривається із хуртовини айстр. І щоб там не було: непорозуміння, зрада, недовіра, брехливість, – зачарованість красою коханих – ще одна особливість поезій як Ліни Костенко, так і Вільяма Шекспіра. «Твоя краса – це шати мого серця» [9; 407] чи «Рокам краси твоєї не зітерти…» [9; 405], відчуваємо, як заворожений красою «смаглявої леді» шекспірівський герой.

Квіт правди і краси цвістиме спільно,
Як по тобі нащадок твій зросте.
Коли ж на світі не залишиш сина,
Загине правда і краса загине» [9;404].

Продовження роду– ось у чому справжня краса жінки за Вільямом Шекспіром.

Краса – і тільки, трішечки краси,
Душі нічого більше не потрібно [6; 46], -

воістинно, дійсно, більше нічого не треба, стверджує Ліни Костенко. Вона ніколи не виокремлювала кохання із виру життя, у ліриці це почуття тісно переплітається то з природними явищами, то з іншими подіями, які відбуваються в житті людини. До речі, як і у Шекспіра:

Хоч промінь твій, пробившись із-за хмар,
І осушив мене, й зігрів по бурі,
Та залишився на душі тягар
На довгі дні, безрадісно-похмурі.  [9 ;412].

Беззаперечно, що шекспірівські природні явища «ллється дощ», «сонця схід», «сонце хмариться в зеніті», «промінь... осушив… й зігрів» доби Відродження мають відчутний відгомін у поезіях «Гроза проходила десь поруч…», «Дощ полив, і день такий полив’яний», «Дощі», «Послухаю цей дощ…» Ліни Костенко. Ці твори є яскравими виявами пейзажної поезії. Але найяскравішими у костенківській поезії представлені осінні пейзажі.
Ще пахне сіно. Ще рояться оси.
Ще у дуплянках солодко медам.
А вже вночі навшпиньки ходить осінь
І полум’я жоржин задмухує садам  [5; 16].

Пахне осінню і в сонеті №97 англійця В.Шекспіра:

Скінчилось літо, і за ним услід
Ступає осінь в золотій короні,
Несучи важко в благодатнім лоні
Свої дари – землі дозрілий плід [9; 440].

«Ну і, звичайно, як і в усьому світі, до Шекспірових тем, мотивів, образів звертались і звертаються українські лірики – М. Рильський, М. Бажан, Л. Первомайський, Д. Павличко, Б. Олійник, І. Драч та багато інших», –  пише Дмитро Затонський у своїй передмові до шеститомного видання творів В.Шекспіра [1]. Продовжуючи цю думку варто зауважити, що Ліна Костенко теж інтерпретує творчість англійського поета та драматурга з особливою,  притаманною лише їй творчою манерою… І якщо, безліч інтерпретацій спостерігаються із драматичних творів, що є ядром творчого шекспірівського «канону», то у своєму досліджені ми більше уваги приділили саме поетичним (сонетам).

Уже перші сонети В.Шекспіра вражають своєю музичністю: «Ти – музика, чого ж музичні звуки // Печаль породжують в очах твоїх?» [9; 401]. Цю мелодію ніби продовжує Ліна Костенко у «Летючих катренах»: «Побільше музики поменше міркувань…» [4; 33] або «…то музика нагадує про Вас…»[5; 22]. І все, що пов’язане із мелодійністю, чомусь, – сумне. А поступово чи одночасно музика вплітається у нетривку категорію часу. Ось читач ніби стає співучасником філософських розмов  про його мінливість. У Шекспіра час – «несамовитий» [5; 404], а у Ліни Костенко «він мудрий…» [4; 33]; у англійського поета «Летить у вічність невблаганний час» [9; 431], а в української поетки «пролітає з реактивним свистом» [4; 9]; «Шекспірівський час»«нищить честь, вбива красу кохану….» [9; 448], а у руках «старого годинникаря» Ліни Костенко навіть «час зупинявся, цокав і кульгав» [4; 13].

Час належить до числа фундаментальних понять, які формують національно-мовну картину світу. На сучасному етапі розвитку української поетики ця категорія художнього мовомислення та мововираження репрезентована потужним семантичним полем із широким арсеналом засобів лексичної реалізації у тексті. Якщо звернутися до словника епітетів, то до оригінальних художніх означень номінації час зараховано прикметники: визволений, волохатий, глибокий, димний (димен), залізний, імлистий, розгойданий, сталевий, темний (темен).Спостереження над мовою аналізованих поетичних творів Ліни Костенко та Вільяма Шекспіра дає підстави говорити про те, що під впливом позамовних чинників, зокрема увиразнення суспільно-історичної маркованості слова час, поети активно розширюють його прикметникову сполучуваність. Це, наприклад, епізодичні стилістично нейтральні чи позитивні контекстуальні характеристики часу: «Веселий час – між кригою і катером» [3; 78], «Час він мудрий, фікції скасує» [4;33]. Інші прикметникові означення актуалізують численні негативні оцінки, пор.: глухий, волохатий, темний, несамовитий, тяжкий: «В глухі часи загострюється слух, // Усі часи страшні, аж волохаті», «Не треба заздрити Шекспіру він живу дуже темний час», «І я іду на Час несамовитий» [9; 404], «Тяжкий був час» [6;127].

Проте найповніше авторські усвідомлення фізичної сутності часу, відбиті в дієслівних метафоричних конструкціях. На перший погляд, ніби стереотипними є сполуки: «Час пливе, а я живу, як тінь»(Л. Костенко). Однак у мовостилі Ліни Костенко спостерігаємо кардинальну смислову трансформацію: перенесення активної семантики дієслова з одного суб’єкта дії (номінація час) на інший (виражений особовим займенником ми): «Не час минає, а минаєм ми. // А ми минаєм... ми минаєм... так-то». А інколи «ми» «проходимо крізь час» [6; 121]. При цьому значення минущості, реалізоване лексичними складниками контексту, підсилюється звуковим та ритмічним ладом, що на фоностилістичному рівні відтворює цокання годинника: «час зупинявся, цокав і кульгав» [4; 13]. У Шекспіра час набирає рушійної сили, він«нищить честь, вбива красу кохану….» [9; 448].

Як бачимо, стилістична парадигма номінації час,окреслена у мові англійської поезії ХVІІ ст. та української поезії другої половини XX ст., є семантично відкритою, незамкнутою. Вона не обмежується традиційним арсеналом лексичних носіїв семантики часу, а й актуалізує нові поетичні контексти. Адже Його Величність Час – не помиляється, і з Хаосу таки виникає Космос.

Цікавим у творчості і В.Шекспіра, і Л.Костенко є надання особливого символістського значення зорям. У обох поетів вони – поле для  ворожіння, по них визначають долю. Саме ці астральні мотиви наповнюють поезію «Зорі» Ліни Костенко:

Гадали по зорях астрологи.
І на зорі молились моря.

А шекспірівський ліричний герой «по зорях» «гадати»  не бажає, «хай знана астрономія» [9; 403] йому. Він переконаний, що ці небесні світила завжди вказують правильний шлях:

Коли ж зоря, що креслить нам дорогу,
Мені вділивши блиску дорогого,
Любов мою одягне до ладу,
Тоді вже сам я власними руками

Її, у серці ховану роками,
До ніг твоїх навіки покладу [9;409].

У поезії Ліни Костенко: «Зоря зорі присвічує каганчик» [3; 22]. Проте, коли щось чи хтось живе не в лад із людством, – «Починають зорі пригасати» [3; 46].

Проте, як би яскраво не світили зорі, яким би передбачуваним не був шекспірівський ліричний герой, у нього є причини дорікати «злочинній долі» [9; 446]. Тоді як наша поетка, Ліна Костенко, ніколи на долю не нарікає, бо

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі – моєї обраниці [7; 36].

Здійснена у цій статті спроба компаративного аналізу сонетів Шекспіра, відгомін їх мотивів у поезіях української поетеси ХХ-ХХІ століть Ліни Костенко, як думається, засвідчує, що інтерпретації художніх текстів спроможні розширювати арсенал компаративних студій. Тож вельми цікавим і перспективним видається подальше проведення комплексних компаративних досліджень на більш широкій текстовій та тематичній базі  з залученням та відповідним комбінуванням окремих аналітичних процедур і інтерпретаційних методик, запозичених із літературознавства, лінгвістики, інших гуманітарних наук.

 

Література

  1. Затонський Д. // Вільям Шекспір. Твори в шести томах. Том 1 К.: Дніпро, 1984.
  2. Ковбасенко Ю.І. Література постмодернізму: По той бік різних боків // Зарубіжна література в навчальних закладах України. – №5. – 2002. – С.2-12.
  3. Костенко Л. Мадонна перехресть. –  К.: Либідь, 2012. – 112 с.
  4. Костенко Л. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. – К.: Рад. письм. – 1987. – 207 с.
  5. Костенко Л. Річка Геракліта / Ліна Костенко; упоряд. та передм. О.Пахльовської; худож. С.Якутович. – К.: Либідь, 2011. – 288 с.
  6. Костенко Л. Триста поезій. Вибрані вірші. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 416 с.
  7. Костенко Л. Навчальний посібник-хрестоматія / Ідея, упорядкування, інтерпретація творів Григорія Клочека. – Кіровоград: Степова Еллада, 1999. – 320 с.
  8. Хроменко І. «Шекспірівське питання» у дослідженнях сучасного вченого Іллі Гілілова // Зарубіжна література в школах України. – №1, 2012. – С.62-64.
  9. Шекспір В. Трагедії; Сонети: Для ст. шк. віку: Пер. з англ..; Передм. Д.В.Затонського; Худож. оформл. А.О.Ливня. – К..Веселка, 1993. – 480 с.

Summar

In the article some intertextual functions of Lina Kostenko's works are shown  compared to  the sonnets of English poet William Shakespeare. Especially  the semantics of philosophic time category is analysed, the parallels of youthful love theme are revealed, the scenery background of lyric hero's love  of different  centuries is interpreted.
Key words: time, intertextuality, sonnet, Renaissance.


Ridna Mowa Menu
Попередня: Лінгводидактичні виміри І. І. Срезневського
Наступна: Екологічний захист дитини у вимірі безпеки життедіяльності